Це був той особистий шторм,
Який зриває дах за півсекунди,
Я, спазми, втома, темний грот,
У голові від шуму болісно і людно.
Це стан, коли все чорне й нерозкрите
Сотнею куль крізь тебе довго йде,
І ти лежиш безпомічний, мов сито,
Чекаєш, поки мозок врешті розірве.
Фізично – це гормони і мігрень,
Морально – більше, ніж два слова.
Колючий, темний і холодний день
Він опустився в чорну воду…
І я затихла, я мовчу,
Дивлюсь крізь звук і колір,
Шукаю щось, біжу,
Але проїла пустка отвір.
Мені не холодно, а тихо,
Так тихо, що нема куди кричать.
Пливуть машини наче рибки,
І починає знову шторм сичать…
23.04. - 02.06 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669950
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2016
автор: Долинська Людмила