Єва - моїй любій бабусі присвячується…



Яснівся  день,  світило  сонце
Ключем  бриніли  журавлі
Дівчина,  загляда  в  віконце
Кладе  картоплю  на  столі.

Повсюди  шумно,крик  дитячий
Вісить  ікона  на  стіні
Дівчинонька  була  терпляча
В  душі  її  луна  пісні.

Вона  вставала  на  світанні
Як  тільки  чути  півнів  спів
Ще  темно,  а  вона  від  рання
На  ферму  йде  доїть  корів.

Ішла,  на  небо  все  дивилась  
Молитву  тиху  прочита
Ніколи  не  жалілась    що  стомилась  
Хоч  на  душі  й  бувала  пустота...

Вона  завжди  усім  допомагала
Найстаршою  була  в  сім`ї  
На  лаві  дерев`яній  спала
І  чула  як  співають  солов`ї,

А  ще  любила  вишивать  картини
І  все  робила  з  покликом  душі
Дванадцять  діток  було  у  родини
І  лише  десять  змогли  вижити.


Була  струнка,красива,  чорноброва
І  завжди  блиск  яснівся  із  очей  
Густе  волосся  мов  діброва
І  завжди  добре  слово  для  людей,

А  потім  в  юності  -    кохання
Був  шлюб,  хатина,  дітлахи
Тяжкужчий  труд  із  самого  світання
Ну  а  на  «Трійцю»  як  без  лепехи!

А  потім,  потім  за  полуднем
Притих  у  серці  солов`їний  спів...
Дощем  крававим,  мокрим  студнем  
З  життя  забрала  доля    двох  синів...

І  вже  й  не  так  світити  сонце  стало,
І  не  така  на  смак  була  вода
Ну  як  же  так...як  їх  не  стало?
За  що?  За  що  ж  для  нас  така  біда...?


Прийшла  весна  і  вітер  з  поля
Розтанув  сніг  і  знов  зійшлись  мости,
Трагічна  українська  доля  -  
Написана  для  нас,    із  висоти...

...Цвітуть  сади,  щороку  сходить  сонце
Жаття  іде  приглушуючи  муки
А  Ви  бабусю,  загляніть  в  віконце
До  Вас  спішать  у  гості  внуки...


адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669929
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2016
автор: Марина Мариніна