Війна – то справа, кажуть, не жіноча…
Мовляв, для того є чоловіки,
Але ж хіба то не жіночі очі
Щоночі небо молять і зірки
Про те, щоби війна скінчилась миром
І повернувся кожен син чи брат,
Щоб обійняв дружину її милий,
Щоб землю ворог рідну не забрав.
Хіба не жінка зшиє теплий одяг,
Рушник в дорогу шитий покладе,
А чи дитя для вояка народить,
Поки з війни додому він прийде?
Хіба не жінка поряд нього стане,
Коли її туди покличе час?
Вона від чоловіка не відстане.
А волонтером ти кого стрічав?
Війна – то справа, кажуть, не жіноча,
Що стать жіноча – ніжна і слабка.
Але ж вона й сльозою рану змочить
І з поля бою винесе стрілка.
Хіба не жінка є ота опора,
Яка тримає той високий дух,
Коли скалічені чи надто хворі
Встають на ноги й знов у бій ідуть?
Ні! Жінка наша справді особлива:
Вона є прадочкою козака –
Така ж уміла, горда і смілива –
Хіба у світі ще є де така?
14.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669421
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 31.05.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)