Душа в проколах від великих спиць,
Душа горить короткими рядками,
Ти не прийшов, не заблукав, не зник,
Ти – моя ніч без сну, ти – моя травма.
А хто я?
Я – криниця, що не має двору,
Криниця без завіс, цеберка і дашка,
Але є джерело, що піднімає воду,
Її торкаються лиш губи ланцюга.
Я звикла мати у собі цю таємницю,
Вставати з нею, бігти поруч на метро,
Бо ти коли забута і покинута криниця,
Там довга темрява, що йде через нутро…
28.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669112
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2016
автор: Долинська Людмила