Ти ж бачиш:
День рясніє пожежею,
Горить душа,
Тліє дух.
Це - невимовність
Вивільнення,
Мовби скидаєш
Обридливе тіло,
Щоб тішитись з пустки
Й радіти тому чудуванню,
Що зотліле дерево чує
Доторк твоєї руки.
Й відбитком привітань
Буде зріз кори
Й тягучий плач смоли,
Бо ніхто не чує дерева,
Тому його рвуть на
Множинність гілок
Одинокі думки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668897
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2016
автор: Олена Ганько