Додолу пелюстками яблуні
зринає та душа, що одинока.
і губиться вона в траві високій.
знайомий біль. такою я була.
cховалась частиночка мізерна,
чи глибоко заплетене коріння,
бо часом відчуваю, як хворію,
як прокидається те чорне зерно.
Даремно, що воно прострочене,
вістрями тягнеться у різні боки.
Стаєшь ти ніби і не одинокий,
але вмираєш в тім оточенні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668630
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2016
автор: Троянда Третя