і думки мої гострі впинаються в сутінь,
чорнотою покриту, як сива могила...
а за ними плив острів щасливих снів-трутнів,
із примарності зшитий — потоне безсило.
я пливу в порожнечу, у синю безвихідь.
я пірнаю в печери, без риб й кажанів,
внутрішню ворожнечу долаю щомиті,
та лишилося мало, щоб я скаженів.
26.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668521
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2016
автор: Микита Баян