ледь чутно торкаємось одне одного, так обережно-тремтливо, як торкаються ченці своїх релігійних святинь,
лінії пальців вздовж ліній тіла пульсують стома стами повнями травневої свіжості -
так розходяться кола довкруг камінця, пожбуреного до води,
так поступово, ранок за ранком, розкриваються пелюстки тюльпанів..
вплітаюсь у тебе волоссям, вціловуюсь у тебе від губ до родимки за мочкою вуха,
і тиша жертовна, молитвенна, тане, мов віск, зігрітий поміж долонями,
глибоко, на самому дні зірчастого неба розсипається нотами соловейко -
вибухаю я фейерверками у мушлі твоїх обіймів..
раніше я думала, що поруч з тобою спокій та затишок, але ти і є затишок й спокій -
той, що нашіптують від роси прохолодні трави, коли йдеш на світанку босоніж,
той, від якого дихаєш повільніше, тихіше говориш,
ніби смакуєш кожне промовлене слово,
ніби слово і є дотиком..
роздягаєш мене, як батько вдягає власну дитину,
шкіра тепла, немов загорнутий у в'язаний светр кухоль паруючого молока із пінкою,
як же довго ми одне до одного йшли, ніби паломники до Єрусалима,
як же вчасно ми зустрілися..
схиляю голову на твої коліна у мовчазній покорі, тій, що сестра-близнюк самозречення,
але на хвилину доросліша, лише на одну хвилину - і саме тому вже геть інша,
навіть якби мені зав'язали хустиною очі, навіть якби я їх ніколи не мала, навіть у цілковитій темряві,
я б ішла за тобою, як за променем світла,
адже ти і є світло..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2016
автор: Майя Грозова