На пагорбі стоїть калина,
буяє всюди білий цвіт
та лине пісня солов` їна,
та літа крила у розліт.
У вечорі до тій калини,
коли на небі вже зоря,
прийде засмучена дівчина,
та у гілок калинових пита:
«Коли повернеться мій милий,
коли рідного обійму,
щоб всюди труби засурмили,
що закінчили цю війну»?
То я коханого чекаю,
він мусить бути тут,
коли сопілочка заграє,
я босоніж до нього прибіжу.
Калина сипала все цвітом
на коси, наче білий сніг,
та дме у полі сильний вітер,
куди подітися від дум сумних ?
Та гілочки калина похилила
заснувши у нічнім серпанку,
стояла біля неї все дівчина,
чекала милого до ранку.
Ось сонце розпустило коси,
зігріло землю всю теплом,
та трави п`ють холодні роси,
а на дахах лелеки б`ють крилом.
Та ось стежина в'ється пилом,
то звістка радісна летить,
що дівчина зустрінеться із милим,
сопілочка заграє, забринить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2016
автор: Ниро Вульф