МЕНЕ МАЛО

Мене  мало,  мене  мало  серед  ангелів,
Які  поміж  снів,  впали  на  бездомні  вулиці.
Завдяки  вітрам  ми  здолали  курс  невчасних  днів,
А  для  «праведних»  на  землі,  щось  завжди  не  так.
Впали  значить  вже  чужі,
Значить  не  святі.
Хтось  кричав  у  слід,  не  беріть  з  собою  рідних  крил,
Але  ж  як  без  них,  та  і  з  ким  тоді  ділити  хліб.
Не  повіриш  ти,  не  повіриш  їм.
І  мені  не  вір,  бо  багато  буде  дотиків.
Так  багато  буде  їх,
Приземлились  ми  біля  жовтих  ліхтарів,
Не  чекай  своїх,  всі  вони  давно  в  тобі.
Може  й  імена  у  них  не  ті,  що  були  колись,
Десь  приблизно  час,  а  може  й  цілий  рік  назад.
Приземлились  й  ніби  злилися  із  масою  землі,
Так  і  темрява  поглинала,  не  вертаючи.
Особливо  ті  невід’ємні  інтонації,
Яких  мало  й  так,  мало  на  губах.


Мене  мало,  мене  мало  на  нічній  землі.
Серед  тих  птахів,  для  яких  безкрайнє  небо  -  рідний  дім.
Мене  мало  там  де  не  горять  вогні.
І  не  в  мені  біда,  і  не  в  мені  біда  моя.

Це  лиш  всесвіт  мрій  може  бути  як  космічний  дім.
Там  ні  стін,  ні  вікон  ні  впорядкованих  подій.
Безпритульний  в  нім,  захоплюючий  шум  і  пил.
Тільки  лиш  земля  взяла  всіх  мрійників  у  свій  запас.

Не  питаючи  за  що  відірвані  від  коренів  своїх.
І  зробила  кожного  окремою  частиною.
І  так  мало,  мало  тепер  кожного.
І  так  мало  серед  них  мене.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667574
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2016
автор: Максим Жембровський