Ти тільки спи,
Бог дав нам ніч
Для любові й відтинання глузду,
Й у келих той обопільний
Хтось уливає трунок
Післядощових трав.
Пригадай, як зоріє
Природа, вмита кров’ю небес.
Пригадай, як гарчав
Обережною піснею потяг у далині.
Та воістину все дуже близько,
Все серединно,
Все заглиблено,
Причаровано змістом.
Як жила я, привиддям
Уражена?
Як була я, не бувши
Навіть у свідомості
Своїй?
Хто приніс мені спокій,
Наснажений шалом,
Хто таїною мене розбудив?
Хто поклав моє тіло
До сяйва місяця?
Так приймала я хрещення.
Хто годував мене цілунком
Рясним?
То було перше причастя.
Хто тричі вкидав мої зізнання
У ріку забуття?
То прощання було.
Здійсненим стало задля’
Воскресінь.
Може, себе не впізнаю,
Та тебе бачу
Туманною веретою на землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2016
автор: Олена Ганько