Небо синявою вдарило в зіниці,
з боку на бік, ще не вичерпана сном.
Холод вештає розмореним обличчям,
не впізнаваним ні зараз, ані до.
Перешіптуюсь зі снами, як годиться.
Поводирами спускають до тіснот -
у кімнаті все одноголосе й нице
прикувало моє тіло до кісток.
Не бентежать чаші, повні розмарину,
порожнечі не затримують людей...
Розливаю воду просто на коліна,
риби плавають, ховаючись на дно.
Млосно в пам'яті затримувати краплі,
вони капають між днями. Ледь терплю,
що навколо відбувається щось інше.
Риби тонуть.
19.05.16, Коломия
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667064
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2016
автор: Іванна Шкромида