Ти глянь, який поважний джміль!
Його вже квіти звідусіль.
Так манять ароматом,
А він себе солдатом
Уперто уявляє
Та, знай, уверх злітає.
Вверху ж - пориви вітру,
В страху не видно світу.
І зграя злих шулік
Промчала. ... Джміль не звик
До швидкості й напруги.
Вже здувся від натуги.
І м"ячиком униз
В торішній хряпнувсь хмиз.
Тут бджілка пролітала
Й сварливо проказала:
- Не годен - не берись!
Ти краще озирнись
На тепле різнобарв"я -
Ним Літо пестить трави
І солод тут збирає -
Цінителя чекає.
Хутчіш, гурман, вставай!
Нектар лиш вирізняй
Й хвалу виспівуй літу,
Бо світ твій - серед квіту.
.................................
[i]Місце почесне бува й унизу.
Пий, джмелю, пий пишну літа красу![/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666730
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 18.05.2016
автор: Мар’я Гафінець