Маргарита гойдала порожню колиску.
Її волосся нагадувало виоране вогнем поле: сивина попелом спадала додолу, перетворюючи кімнату «чотири-на-чотири» на зледенілий курган скіфської доби. Вона сама, наче з Малої Скіфії. Очі темні. Коса туго заплетена в ярмо чиїмись дужими нетутешніми руками. Вуста співають, ніби скребуть по вогких стінах, чужі колискові.
І не зрозуміло: чи-то ця стомлена матір, що гойдає колиску з фантомом своєї дитини, чужа в цій країні, чи-то ця країна чужа для неї і тисяч таких, як вона.
Скрипить стара колиска, б’ється об стіну стукотом південних коней. Позіхає, навстіж відкривши рота, маленька кватирка. Фіранка – наче збурене море. Штормить біля берегів Малої Скіфії. Штормить у кімнатці «чотири-на-чотири» далеко від галопів та іранських прянощів.
Колиска спиняється. Маргарита змучено падає на ліжко.
Фауст докурює сигарету в кухоньці за стіною. Чує, як десь зовсім поруч роздирається карта Європи, як виливається з пожовтілого паперу піна збуреного моря. За вікном фанатична середньовічна секта танцює навколо догорілого костелу святого Антонія.
Фауст підходить до вікна. Надворі темно – і тільки блистить, мов лапатий сніг, сивина його зболеної Маргарити.
Вона, ця жінка без національності, що причетна до розпалу трояно-грецької війни, до сутичок на Балканах, до розвалу Римської імперії та Радянського Союзу, неспокійно спить за стіною. А за декілька кварталів, серед гомінких нічних барів середньовічної Європи відкорковує чергову пляшку ще недавно колисаний нею син.
Піниться море. Стогне від невидимих випарів ядерної зброї зморшкувата карта середньовічної Європи: догорає Лідія, задихається під вогненним грибом Османська імперія, вмирає розділена навпіл Прусія.
Маргарита спить.
Фауст розрізає ножем пакунок, піднятий з підлоги. Піднімаються-опускаються, мовби під якийсь нечутний ритм, сріблясті клаптики фольги. Під нею в кімнатці «чотири-на-чотири» спочиває темна пташка. Мертва?
Стомлена.
І він, цей Фауст, цей псевдомудрець, далекий поки що від демонічних спокус, жбурляє цю пташку у вікно. Туди, де проводять свої нелюдські ритуали єретичні жанни д’арк, коперники, галілеї, прусти, кафки…
Він, цей побитий середнім віком Фауст, терпіти не може квартиру «чотири-на-чотири», свою проклятущу, вічно нещасну Маргариту, фантом свого маленького сина в колисці і те єдиносправжнє, що залишилось від нього за декілька кварталів, серед галасливих нічних барів! Фауст ненавидить цю конаючу планету, з якої з усіх боків сочиться пінне… Ні! Не море – артеріальна кровотеча зґвалтованої планети.
Фауст доторкається спраглими губами до повітря, шукаючи в ньому давно загублене. Фауст мріє про вальс із… Із кимось завжди присутнім поряд, але таким далеким через… Через…
Маргарита зривається на своєму холодному односпальному ліжку від нічного кошмару.
Серед кімнатки «чотири-на-чотири» Фауст танцює вальс із Мефістофелем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666393
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2016
автор: Мио Гроцкий