Отож, уже останній дурень розуміє:
Ярмо для українця, то придаток голови
Без нього наш народ лицем марніє
Втрачає сон і забуває молитви
Бо справжній українець мусить плакати
Клясти убогу долю й крутити дулі ворогам
Всі дні, для нього, мусять бути казематами
З яких його хтось виведе повіривши сльозам
Постійно зраджувати є у нас закон
При владі завжди підлості гареми
Чомусь, так повелося іспокон,
Народ геройський, а керують ним нікчеми
Їм дуже хочеться ходити в холуях
Крулів, царів, султанів, каганатів
Хоча брешу, було, що билися із ними на ножах
Але недовго: знаходилася зграйка дипломатів
Домовляться: народ в ярмо, собі грошей і булаву
Дурним ще роздадуть пісень про самостійність
А хто слова не вчить, того б'ють у брову
Чим піднімають урожай, а з ним- патріотичну ревність
Якщо ж ярмо натерло кому шию
І хоче він свободи або добре жити
То тих, я правду всю, як на духу, відкрию
Відразу є потреба між собою розділити
А розділивши, владарюй тоді щосили
Пиши закони, все вали на ворогів
Як хто не розділяється, таких клади в могили
Бо то лишились козаки, а ті не люблять батогів
Ті протверезіють, знайдуть в кущах шаблюку
Згадають, як учив Сірко і дід Панас
Пролуплять свої очі, розкурять добру люльку
Потому, вдінуть нове і відслужать парастас
Усіх падлюк і зрадників потягнуть до гілляки
Вже не втіче від кари жоден горлохват
Ми наведемо лад в своїй країні, як не знайдеться новий дипломат
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666237
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.05.2016
автор: