Життя не вберегло від зла,
Що в душу забрело, як ворог.
В ім'я добра свята борня
Завмерла, не б’ючи на сполох.
А зло спішить, і на шляху,
Прихоплюючи недолугих,
Торочить їм свою брехню,
І видає за думку мудрих.
Та зло є зло, чим не прикрась,
Його пізнають неодмінно,
Минулого цинічний фарс
Сьогоднішнє торує плідно.
Людино, джерело добра,
І неймовірної жадоби,
Одна лиш мить твоє життя,
Так здавна визначили боги.
То ж схаменися і скажи
Сама собі, що ти—ЛЮДИНА,
Бо шлях веде цей до біди,
Лиш гідність – заповіт єдиний.
О, Господи, якщо ти є,
Допоможи людським істотам
В добрі знайти самих себе,
А не ховатися по дзотам.
Десь гуркотить війна, і біль
Пронизує серця дитячі,
І злоба ллється звідусіль…
Не бачать це лише незрячі.
Стань перед дзеркалом і глянь
В свої лихі чи добрі очі.
Та не побачиш це, на жаль,
Бо засліпили луди-гроші. 475
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665498
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.05.2016
автор: Г. Король