Природа божиться іменем
Диявола.
Він довкола незникомого ранку
Сходить багряним сонцем,
Залягає в пастку за хутром
Місяця.
Він видніється,
Коли зопалу гляну позаду,
Тоді світ кидається
Своїм розмаїттям,
А голоси розраджують,
Наголошуючи,
Що життя не тут.
Воно щоразу залягає глибше,
Глибше, ніж чиїсь зізнання,
Ніж чиїсь палкі цілунки,
Ніж народження наляканих дітей,
Ніж нажахана мить смерті,
Що її досвіду не пережити,
Ніж трагічний день прощання,
Момент усвідомлень,
Що йтимеш вище
Ціною кам’яних падінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664933
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2016
автор: Олена Ганько