І згадаєм колись ми, згадаєм,
За великим ,впівсвіту,столом,
Як же дня цього довго чекали ...
(Ущипніть мене ,може це сон...)
Як же дня цього довго чекали,
День за днем ,довго-довго всі йшли!
Як втрачали ,втрачали й втрачали !
Щоб настав він , цей день –без війни !
Й тиша спуститься вниз –неймовірна !
За сльозами не бачачачи світ....
Й наших хлопчиків-ангелів вірних
Ми згадаємо кожного, всіх !
І опустимось знов на коліна..
( Це – не пафос ,веління душі !)
Як же важко без вас, наші рідні !
Ви простіть ....вас-нема ,ми -живі..
Й гіркоти доливатиме в спомин
Памˊять –наш необˊявлений кат ...
Ще вчуватиметься чийсь гомін...
Хлопців ,що не повернеш назад...
Ще у снах ми не раз їх побачим ,
Ясних ,з посмішкою, живих ..
І душа ще ,заплаче –заплаче
Повернути не в силах лиш їх ...
____________________________
От скінчиться війна й неодмінно
Ми такий закатаємо матч
Вже під чистим ,під небом мирним-
Буде жарко й спекотно,пробач!
І, змагатимемось надалі-
За хокей ,волейбол ,за футбол...
Крок за кроком ми йшли,й чекали,
Як заб"ємо цей влучний гол.
І рахунок який - неважливо ,
Україна,як пам"ять жива!
Просто буде все в день той красиво-,
Бо ,нарешті,скінчиться війна.!.. :
Тетяна Прозорова 08 .05 . 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664571
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 08.05.2016
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)