Тобі сімнадцять. Ти іще жива.
Та не радій так сильно – ще зарано.
Цей світ новий, але ж ти не нова.
Чи зараз справді пише хтось романи,
Що ти б їх прочитала? …Це кінець –
Те місце, де є щось – не голі стіни.
Ти думаєш, ти мрець? Ти ще жилець.
Занадто вже яскраві навкруги картини.
А скільки алкоголю у твої крові…
Тепер ти схожа на улюблених героїв.
Ти скажеш: «В цьому ви вже точно не праві.
Я п’ю вино, щоб бути знов собою».
Та де ти є? Ти себе втратила в бою?
Чи десь сховала і сама забула?
Знайди себе й пиши тепер свою,
Від серця прозу, а не те що десь почула.
Бо ці романи не для тебе. Не зважай.
Ти думаєш, ти значиш надто мало?
Пий каву і до ранку не читай.
Ти все ж вже кимось в цьому світі стала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664424
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.05.2016
автор: kutorlanova