У закутку душі, знайшов комору
Пилюкою покриті двері, на замку
Дубові дошки, ніякого декору
Все схоже на забуту схованку стару
Почав я шпорпатись в кишенях пам'яті
Шукати ключ в забутих снах
Знайшов його, у древньому Бейруті,
Куди привів мене старий монах...
Спека.., протяжністю призивів муедзина
Тече звичайний, Божий день
Сиджу за столиком, з обличчям джинна
Курю міцний кальян, в очах-мігрень
Снується люд у серці древнього Бейрута
Весь даунтаун їсть, балакає, димить
Звучить мелодія кафе тисячоуста
В надії всі печалі схоронить
Я, не сумую, я-мігрень
Ніщо не радує, чогось мені бракує
У голові риплять думки самозречень
І красота Лівану, мою душу, не лікує...
Мене він вибрав серед тисячі облич
"Русі', чому сумний, хто тебе образив?"
І знявши торбу із своїх кістлявих пліч
Мене, по голові, як дітлаха погладив
Спитав, чи може він присісти, сів
І пильно дивлячись мені у вічі
Щось тихо, на арабській, говорив
Якісь слова, важливі й таємничі
Я, раптом, всі слова ті зрозумів
Погодився піти, куди він скаже
Куди? Я запитати не посмів
Піду, а там, як карта ляже...
І він повів мене по лабіринту вулиць
Годину йшли, а може три
Скінчилися паркани замурзаних околиць
Пішли у гори, де живуть одні вітри
Ми підійшли до тріщини у скелі
І згорбившись, спустилися у грот
Там я побачив кілька древніх келій
І над джерельцем-кедровий ківот
"Сідай, дивись у дзеркало води,
Проси у Бога показати правду..."
Задув свічу і зник у кам'яні ходи
Я ж залишився в моторошній ваті
Здавила темінь серце і думки
Ввижались демони, дзьобаті і кудлаті
Тягнулися руками потворні мертвяки
А в голові лунали крики біснуваті
Зусиллям, що не має прикладу в житті,
Я спробував свій жах опанувати
Рахуючи удари серця в пустоті
Почав до Бога скиглити-благати...
Час зупинився. Його зовсім не стало
Могли минути дні, а може рік
У дзеркалі води, щось засвітало:
"Дивись, це ти.."- хтось в темноті прорік
І я себе побачив у воді джерельній
Обвитий ланцюгами своїх страшних гріхів
Я заволав:"Прости мене, Всевишній!..."
І впав без пам'яті від тих побачених жахів...
Коли розплющив очі, вгледів посмішку старого
Мені сказав:"Поплач, русі', поплач...
До того, як примиришся ти з Богом
Зніми із шиї свій гріховний налигач
Позбався усього, що жити заважає
Облиш усіх, хто давить тягарем
Зробити мусиш так, як совість забажає,
Іди за серцем, а любов, хай стане олтарем..."
Я заховав оті слова глибоко в душу
Як таємницю, що дорожча за життя
І заповіту, що старий дав, не порушу
В його слова вплету своє серцебиття...
Фото автора: древній Тир.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664063
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 05.05.2016
автор: