Буває, вийдеш зранку ти до степу -
Роса жива змалює твої ноги.
А десь за ним загомонять смереки,
Немов всесвітні олімпійські бОги...
І пролетить шуліка над душею.
І десь сховається в нору свою хом"як.
І розумієш: стежкою своєю
Ідеш-таки...все й має бути так!
Ми бачим світ таким,які ми є.
Коли любов утрапила в єствО,
То навкруги тебе навік стає
Все набагато кращим, ніж було.
Красою пахкотить моя земля,
Живою правдою цілує дні і ночі,
Втішає з вітром, гомонить гіллям,
І загляда у серце через очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663991
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 05.05.2016
автор: Юлія Ганненко