[i]А стрілка уперто по колу біжить –
Секунда, хвилина, година…
Для Всесвіту наше життя – непомічена мить…
Та й я не збагнув, що давно не дитина…
Як швидко все пли́не, паде́ в небуття,
І завтра майбутнє минулим вже стане.
Та більшість із нас «вчорашнє сміття»
Старанно кидає із планів у плани.
Хтось носить колишніх і марні надії,
Щоночі у по́душку сльози вливає.
Когось хибний крок в якійсь там події,
Ще років зо 20 тому, догризає.
Хтось сильно жалкує, щось хоче змінити,
Ночами у Бога вимолює шанси…
Коли ж навчимося ми миті цінити?
Навіщо ми створюєм ці дисонанси?
Ніхто нам не скаже, не знають, так звикли…
І цього ж навчають власних дітей.
Усе це не більше, ніж програних виклик,
Кинутий часу безглуздям людей.
А стрілка і далі не стримує ходу,
Та ми ще далеко, десь там… між роками…
До щастя у нас одна перешкода –
Минуле, охоплене міцно руками.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663708
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.05.2016
автор: Депрес і Я