Він ставав розпанаханим небом
Між її вулканічних глибин,
А у неї – лиш в ньому потреба,
Бо, мов сонце сліпуче, - один.
Недовірою склилися очі -
Не буває щось так, задарма,
Зуби шкірили зорями ночі,
Панацеї коханню – нема.
Вирував намагнічений простір,
Як прожити надалі їм без?
Відвернувся - у неї до млості
Устромилося тисячі лез.
Не зомліла, лиш подих зсудомив,
Та крилом світ затьмарив кажан.
…Час злікує душевні надломи.
..Крок назустріч. Кінець міражам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2016
автор: Оксана Дністран