Коли ведеш розмову з Богом
то всяк буває на душі.
Буває радісно.Тривога кричить-
помилуй і спаси.
Буває серце стисне так
від болю чи печалі.
Буває затишно,спокійно.
Бажання жити далі.
Ти розумієш що людина
метелик у житті земнім.
Прожив відрізок свого часу.
Заснув у травах і зітлів.
Але питаєш ти у Бога-
хто я? Навіщо думці крила дав?
Навіщо світ створив? Для мене?
Щоб я родився і літав?
Господь мовчить.Та розумію
я серцем відповідь Його.
-Цю землю я створив для тебе.
І сонце,що дає тепло.
Коли ти радісно смієшся.
Коли в душі добро живе.
Твій дух не визнає кордонів.
Розмову з Вічністю веде.
Він бачить ті світи далекі.
Раніше де із Богом був.
І знає він чого на землю
в тіло метелика прибув.
Коли ведеш розмову з Богом
то розумієш що живий.
Цей світ в якому стільки болю
тебе не знищив,не убив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663281
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.05.2016
автор: zhmerinchanka