Слова, слова, одні слова...
Знайомі нам до болю.
І сил їх слухать вже нема,
Лиш забирають волю.
Лети ж, мій пташе, в далечінь!
Шукай же вітра в полі!
Тільки залиш хоча би тінь
В моїй глухій розмові.
Мовчання - злото без ціни,
Слова ж й гроша не варті.
Якби ж ми знали, що дурні
В словесному азарті.
Забрати б людям язики,
Щоб більш не говорили.
Навіщо говорить думки,
Що так вже наболіли?
У цьому світі все одно
Їх мало хто оцінить.
Таке буває лиш в кіно,
Коли слова щось змінять.
Не варте слово ні на мить
Й маленької уваги.
Бо, коли серце наше спить,
Слова - лиш гра й розвага.
А словом можна навіть вбить,
А словом можна й ранить.
Подумаймо хоча б на мить:
Де логіки тут грані?
Ні людськості, ні логіки,
На жаль, в словах немає.
Невмілі слова дотики
Лиш душі нам проймають.
А як же кожному болить,
Як по болючім місці
Ударить словом, і на мить
Сховає дух ся в нірці.
Бо має дух маленький страх:
Бояться душі болю.
Людина спалює все в прах
Своїм невмілим словом.
Людина є корислива,
Шукає лиш вигоди.
І всюди, де людські слова,
Одні лише незгоди.
Слова, слова, одні слова...
На жаль, нічого більше.
Вже сили слухать їх нема,
Та й не вистача вірша...
20 вересня 2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2016
автор: Іванна Западенська