Ось… Візьми… Я тобі дощу
принесла
Синього-синього,
як твої очі.
Поглянь! І долоні у мене
сині від нього!
Швидше, швидше пий цю синь –
Це цілюща вода, коханий.
Я тобі її принесла,
моя омріяна радість.
* * *
– Куди поспішаєте, білі хмаринки? –
Мовчать.
Знову запитую, вкрай спантеличена:
– Куди поспішаєте, білі хмаринки?
Озвіться нарешті, скажіть…
Скільки не питала, а вони мовчали.
Спішили кудись вдалину –
Їм було ніколи, бо вони несли дощ
Пошерхлим від спраги
Вустам коханого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662780
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2016
автор: Красуля