Мов перлинки в коштовнiм намистi,
Рiднi люди.., життя ж- мов рiка ...
Стежка та, що бiжить у дитинство,
Так i манить, й до себе гука.
Бо назавжди десь там залишилось
Безтурботне мрiйливе дiвча ,
Й найдорожча на свiтi людина
На тiй стежцi мене зустрiча.
I ,долоньками сонце розплеще
На жоржини щасливих зайцiв...
I у серцi струна озоветься-
Як люблю я хвилини оцi !
Запашного заваримо чаю
Й гомонiтимем знов до зорi .
Все на свiтi з тобою згадаєм-
Тепле слово знайдеться усiм .
Поцiлую i знов пригорнуся ,
I молитву почую твою...
Моя добра, єдина матуся,
Як же я тебе, рiдна ,люблю!
.. У життi нам так мало потрiбно,
I казкових не треба вершин.
Все складу я до нiг твоiх, рiдна,-
Тiльки довше,матусю,живи!
Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662739
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2016
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)