У лісі молоді дубки
Так схожі були між собою,
Немов два брати-близнюки,
Й росли близенько, зовсім поруч.
Весняний вітер колихав
Їхнім гіллям у різні боки,
І рясний дощик поливав,
Щоб набирались сили й соків.
Минали роки.Дуб один
Розкинув крону величаво,
І стовбур - вже не обхватить,
Мужнів, міцним ставав на славу.
А жолуді рясні-рясні
Так обліпили, наче діти.
І гордість відчуває він,
Що недарма прожив на світі.
А інший - так зоставсь малим,
Зелені віти вже посохли
І покрутилися листки,
Зсередини його щось точить.
Подібне й у людей бува:
Один в житті себе знаходить:
І дім добротний збудував,
І сад чудовий плодоносить.
Дітей та внуків має він,
Друзів, улюблену роботу.
Інший же - завжди сам-один,
На увесь світ тримає злобу.
Хоча щебече в очі всім,
Облесливі слова говорить,
Всередині ж у нього гнів
Кипить, бурлить, неначе море.
Бо завидки його беруть,
Що в когось краще щось виходить.
Але несамовита лють,
Насамперед йому ж і шкодить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662272
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.04.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський