В колеса бігло полотно,
В душі затишно було і тепло.
Втомились з зятем, як воли.
Отож розмову мирну завели.
І забалакали… про все.
Втікало тихо вдаль шосе.
- «Житуха в вас, як у мачо…
Та що ви маєте скажіть, нічо.
Сто грам… пивце п’єте,
Бож ви для себе лише живете» .
- «Так, так прожив я… як відчим,
Але ж везеш мене ти чим?
Доживсь на старість, боже крий,
Квартиру теж придбав чужий»..?
Зять посинів …скінчились балачки,
Подумав я, що вилізли зрачки.
- «Якби не я той не було б,
Не продали б ділянку бо ви жлоб.
Немав би я, а ні швагрі…
Й давно погасли б зорі угорі…
Бо я ж заставив, настояв.
Це ж я, продати рішення прийняв»!
Котились хвилі – буруни,
Немов скотилось щось з луни
Щеміло в грудях, запекло,
Неначе шворнем наскрізь пропекло.
То може зятю з бодуна…
Немало ж дав й не бовтуна.
Та мабуть мало уділив…
За те братове мені й влив…
Не буде дяки, не діліте…
Для себе краще люде поживіте.
Не наживайте діток ворогів,
Допоки зовсім вік не посивів.
Отож таке… ще й завинив,
Немов не я, а він мене «робив».
З мого яєчка курочку придбав…
А хто ж йому яєчко те подав..?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662108
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.04.2016
автор: Дід Миколай