Натужний ритм зривається мовчанням,
Бо сіль не прагне моря,
Вона вкриває зараз землю,
Яка не ходжена ніким, не зрошена
Дощем.
Пучок жаскої ночі заліг на дно
Очей, тож темне все,
І навіть вирування часу,
Ти страчуєш його жагою Вічності,
Та він приліг на груди
Ніжністю коханця
І промовляє день загибелі твоєї:
«Тоді не буде сну, вже ранок
Сіятиме промінь,
Щоб все ж побачивсь наостанок,
А згодом трутизна достигне думкою,
Майбутньою ідеєю,
Що разом із народженням тебе
Вже буде смертю».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661924
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2016
автор: Олена Ганько