Непощерблені шаблі
В молодих сто чудес у долоні,
Сподіванки на ратнім щиті,
Ще зажура не впала на скроні,
Непідвладна душа самоті.
Ще кохання долає висоти,
До верхів'я маршують шляхи,
Не обсіли рутинні турботи
І не лупають серце гріхи.
Плине час у рожевому світі,
Видається дива навіки,
Полум’яніє сонце в зеніті,
Всеньке лишень початок ріки…
Раптом зирк, пішли дітки до школи,
Потім внук поспішив до вінця,
Оглянешся і дякуєш долі,
Що немає почину кінця…
Та ми, браття, на своїй царині,
Ще майнем на баскому коні,
Не ховайте гнуздечки до скрині -
У колоні ми є головні.
Не сумуйте, друзяки, ніколи,
Що не всі підкорили щаблі.
Наша мудрість не впала додолу,
Не пощербились й досі шаблі…
22 квітня 2016 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661343
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.04.2016
автор: Микола Паламарчук