Гомін небес-у їх безпорадній чистоті.
Надламана блакить-то рана Духу,
Вже час для крихкоту та мерехтінь.
Пустельний згин-в твоїх очах,
Їх чари засклені, мов океан,
Чий струм горить між нами.
Твоє ім’я-мій рай, моя печаль
І рідкісна відвага стратити
Свій егоїзм думок
Й наповнитись тобою.
Безмрійно полюбила слово,
Та лиш твоє, неканонічне
Й каламутне,
Бо хоч вдивляюся туди,
Не бачу крику глибини,
Та чую синій стукіт
У передчутті фінального
Оркестру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2016
автор: Олена Ганько