В потоці вітру бурних хвиль,
Орел уміло крила повертає.
Що вітер сам того не знає,
Що орла він в небо підіймає.
Орел не боїться ні вітру й бурі,
Безсильний вітер щось йому зробить,
Бо всі сили великої напруги,
Орел уміє направить, підхопить.
Хоч на землі машини й дерева піднімає,
Із будинків дахи він зриває за мить,
Та з орлом як впоратись не знає.
Сердитий вітер, не може щось зробить.
Над Україною, орлиний дух літає.
І ворог не може щось нам зробить,
Безсилий він хоч виє, завиває,
Бо Україну хотів і хоче захопить.
Зуби він собі, на землі зламає,
І не може з’їсти, хоч би проковтнуть,
Хоч з усіх сторін тисне, натискає,
А перемоги йому не досягнуть.
І сам себе за хвіст хапає,
І сам себе готовий проковтнути.
Тому що злоба у ньому перемагає,
І треба йому щось в живіт запхнути.
Бо монстр велике тіло має,
Не вміє в мирі з нами жити,
Бо вовк завжди ягня шукає,
Вовку треба їсти й пити.
Бог розум у тих відбирає,
Хто несправедливо хоче жити.
Хто брехнею поле засіває,
Тоді мізки не знають що робити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661035
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.04.2016
автор: Нагорний