Два роки війни.

Два  роки    війни.

Два  роки  пройшло…  хай  не  тисячі  гинуть,
Лише    поодинці…  і  то  не  щодня…
Європі,  як  завжди,  не  до  України,
Набридла  їм  ця  політична  возня!
Російські  війська  не  на  землях  французських,
На  землях  Моравії  спокій  та  тиш,
 Нехай  в  тому  ж  Мінську  ми  слухаєм  руських,
В  окопах  донбаських  сидимо,  як  та  миш…
Тим  часом    потрошку  шукають    можливість,
Аби  прихилитись  до  кіл  із  Кремля…
Їх  те  не  бентежить,  що  Путін  брехливий,
До  лампочки  їм!  –  що  це  наша  земля
Загарбана  нашим  північним  сусідом,
Що  ядерний  смерч  в  недалекім  Криму…
Що  лихо  впаде  термоядерним    снігом,
В  мізки    європейські  не  йде,  будь  кому!
А  ще  зупинити  цю  нечисть  можливо,
Якщо  усім  світом  постать  заодно…
Та  тільки…  та  тільки  цей  Захід  спесивий
Поспішний  у  діях  лише  у  кіно.
Донбаські  окопи…  роз’ятрені  рани.
Призначені  стати  пухлиною  зла.
Невже  вони  виростуть  в  нові    кайдани,
Які  із  нас  зроблять  в  довічно  «хохла»?!
А  як  Україна?!    А  як  оце  серце,
Яке  так  оплакує  кожне  життя
Загублене  там,  полігонами  смерті,
Полями  боїв  де  портал  в  небуття?!
Не  дай  мені,  Боже!  –  до  цього  дожити,
Коли  Ти  допустиш  таке  на  мій  край…
Два  роки  війни.  Кілька  тисяч  убитих…
Садки  у  цвіту  ніби  тут  уже  рай.

вівторок,  19  квітня  2016  р.    
     

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660660
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.04.2016
автор: dovgiy