Не треба слів, бо інколи мовчання
вагоміш, певно, за усі слова.
Злетіла в небо зірочка остання.
Прийшла під вікна втомлена весна.
Присіла скраю на старенькій призьбі
і попросила чистої води...
А серце тихе звилося на дибі,
бо хтось жагу навічно присудив.
Самотній вітер дихає журбою
на білий цвіт змарнілої душі.
Мовчи, нехай безслівною канвою
холоне день між нами і весною
на учорашній стоптаній межі.
16.04.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660194
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2016
автор: Леся Геник