Проміння пестить, творить чудо-мить
ту незбагненну, що секрет мій знає:
сплетене - виткане, слівце моє летить
шепоче ніжно:« Я тебе кохаю…»
Чи взнак тобі оте серцебиття?
А чи знайомі почуття, де відчай
стукоче в серці: «…нащо те життя,
якщо не можу глянути у вічі»?
Так і живу. І слова не сказать,
отого слова, що жадає кожен.
Чекання теж – і щастя, і життя.
Далеко ти. Але неначе – поруч.
Полину крізь…торкаюсь до щокИ,
і до чола…ось губи ніжні, рУки…
Невже і доля, відстань і роки
всього лишень хранителі розлуки?
Скажи мені, чи відчуваєш стан,
коли мій погляд образ твій голубив?
Або між слів палких він заблукав,
і не торкнув тебе і твої губи?
Шепочу в небо, мовлю в небуття:
про все таємне сказано: судилось.
Я жду з небес напевно співчуття,
та розумію: впала у немилість!
Пробач Творець, немає каяття
за ту таємну сповідь і бажання,
бо неможливо жить без почуття
і без надії на святе кохання.
Вир почуттів…
Життя – воно таке -
зустрітися з тобою
не судилось.
…тобі лише скажу я
тет-а-тет:
Незустріч - та –
така несправедливість!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658752
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2016
автор: norma Ardeko