Що зміниться, коли в народу церкви всі забрать?
Переробить в склади для краденого краму
усі мечеті, синагоги й храми?
вже слава Богу той експеримент гуртом пережили
хоча триває до цих пір і ще тримає нас за руки й ноги
й паралізує думи, почуття
оте в часи совітів замінивше
прапрадідівське «Господи прости»
батьківське «ну такую ж мать»
й облагорожене, модерне, котре найпершим чую звідусіль —
те "нічого собі"…
на щось нове, що нам звенить, звучить, блищить чи мо й гірчить
щоби від напів-сну — комфортної "по-денщини» збудить
Що враз всі перестануть гріхувать
коли їх знову всі відбудувать…
усі оті мечеті, синагоги й храми
хай і на тих самих місцях?
лиш трохи зміняться молитви
десь років може через сто
коли слова оті
без віри, що про віру,
у час коротенький батькам
ще 100% довіри
разів зо пять
із покоління в покоління перейдуть.
Чи стануть знов
"фундаментом буття"
основою і стержнем віри?
котрий всі грішнії ілюзії
в воцерковльонно-
цілісне життя
земне скріпить…?
Чи мо по тому як о-грішне бо земне
за нашу чим щирішу десятину
то тим щиріше
святий отче освятить…?
Та, ні!
Лиш коли наше щире
«Господи,
прости й благослови»
оті "такую мать" та "нічого собі»
замінить...
11.11.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658011
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 07.04.2016
автор: Ігор Спичак