Життя навчило

Як  двох  сердець  закоханий  союз
Скріпили  двоє  молодят  любов"ю,
Тоді  здавалось  -  довго  проживуть,
Не  знатимуть  вони  біди  і  горя.

Але,  на  жаль  трапляєься  таке,
Що  почуттів  у  них  нема  взаємних.
І  тоне  їх  сімейний  корабель
У  хвилях  та  штормах  проблем  щоденних.

Та  вже  й  кудись  дівається  любов,
Яка,  здавалось  би  так  пишно  квітла.
Мабуть  її  й  ніколи  не  було,
Захоплення  й  симпатія  -  і  тільки.

Страждають  діти.Злагоди  ж  нема
У  домі  їхньому  між  мамою  і  татом.
Можна  тоді  усе-усе  здолать,
Коли  один  до  одного  повага.

Як  не  майно  і  гроші  головне,
А  людяність  та  чуйність,  працьовитість.
Бо  матеріальне  -  то  все  наживне,
А  без  любові  важко  в  світі  жити.

Коли  вважає  кожен  чоловік,
Що  половинка  в  нього  -  особистість,
Не  хатню  робітницю  має  він,
А  люблячу,  кохану,  мудру  жінку.

У  свою  чергу  і  вона  також
Його  шанує,  любить  і  цінує.
Життєвих  їм  не  страшно  перешкод,
І  подолають  труднощі  обоє.

В  оселі  затишок,душевний  спокій,мир,
Батьки  і  діти  радісні  й  щасливі.
Читачу  любий,  ти  уже  повір,
Є  в  цьому  досвід,  бо  життя  навчило.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657594
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський