Весну не розлюбити, не здолати
Ні холодом, ні кригою сердець...
Спішить трава життєву правду взнати...
— Початок завше перший ніж кінець.
Голодне сонце вирвалось на волю,
І сліду не лишило від снігів,
А в грудях знову тісно, аж до болю,
— Знов почуття виходять з берегів!
Птаство — братерство голосів строкатих,
Як завжди, вірне — по твій бік душі,
На варті, щоб стрічати й проводжати
Зі снів — у сни, співаючи марші.
Коти-нездари виють серенади,
— Сценічний стаж парканів і дахів...
Та те — не гірш, ніж наші дефіляди
Під Богом, що нас терпить, диваків.
Весна для нас це — ліки, хоч й гіркії...
Ціна, що Він сплатив, за кожен гріх...
Тож, серед чотирьох частин надії,
Весна успадкувала більшу всіх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657448
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2016
автор: Ніколя Петрович