Ця затяжна війна. Нема просвітку.
Ця чорна барва в весняних вінках.
О Боже мій, о світе мій, о світку!
Судомить душу невимовний жах.
Розплати час за суще і далеке,
Бо ще не розплатилися сповна.
Деградаційний людожерний клекіт,
Як Змій Горинич голову здійма.
І пожирає кращих і ще кращих,
Смакує кров солону, як нектар.
Народ, земля якого найбагатша,
Несе бідацтва і смертей тягар.
Хто тільки не принизив, не пригнобив,
Не намагався знищити дотла.
Голодомори, війни і Чорнобиль…
Кривавий шлях. А правда проросла.
Пробилася і не дає пропасти,
І не дає себе занапастить.
На горі наживатися і красти
Ніколи Бог нікого не простить.
Ця затяжна війна вп’ялася в душі,
Ця чорна барва в весняних вінках.
Здається, доконає і задушить,
Та перед світлом відступає страх.
…Сльозою материнською умитий
Весняний день криваво пломенить.
Все треба, відболівши, пережити
І через біль продовжувать ЛЮБИТЬ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657378
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.04.2016
автор: Ніна Третяк