Старою раною знов пам’ять кровоточить,
Неспокій не дає ні жить, ні спать,
Новими фактами із того світу строчить,
Як люд голодний падав по степах…
Як умирали в хаті, на дорозі,
Голодні очі ще просили «дать»…
А хтось закляк в самісінькім порозі,
Зате в столиці* – божа благодать…
Морити голодом людей – хіба не злочин?
Спокутувать чи можна каяттям
За чорні дні в тридцяті диких збочень
Й мого народу вирвані життя?
Голодомор – це є не просто рана –
Це біль, котрий і з часом не пропав,
Це пам’ять є про жертви і тирана,
Й її – ні стерти, ані закопать!..
30.11.2015.
*Столиця СРСР у 30-ті роки – Москва.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656819
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 03.04.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)