Батькам присвячую
– Розкажи, кохана, як живеш без мене?
І чому раптово ти колись пішла?
Пам’ятаю й досі стежку в гай зелений,
Де блукали разом, тільки ти і я.
Мрію лиш про тебе у безсонні ночі,
Тільки ти приходиш у бентежні сни.
Наближаюсь майже, обійняти хочу,
А ти знов зникаєш, ніби цвіт весни.
Прокидаюсь згодом, не засну до ранку,
Мимохіть вертаю в чарівні роки.
Вітерець колише мовчазну фіранку
І йому байдуже на сумні думки.
Спито чашу болю й гіркоти по вінця,
Розтинає пустка самоти й жури.
Прокладаю тропи по розбитих скельцях
І від ран пекучих цебенять ступні.
У стрімкому вирі, попри час і простір,
Не втрачаю віри, що тебе знайду.
Бо життєву ниву перейти непросто,
Наодинці важко зберегти ходу.
– Повернись, кохана, зі стезі розлуки,
Бо лише тобою кожен день живу.
Розчинюсь з тобою у мажорних звуках
І до щастя стежку прокладу нову.
01. 04. 2016 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картина художника Willem Haenraets
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656291
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2016
автор: laura1