Кровоточать безвиході стигмати,
Укотре серце ділиться навпіл.
І так болить, що хочеться кричати,
Вчепить єство на гострий частокіл.
Нащо́ воно? Зневірене, убоге,
Не так моє, як кожного із нас,
Розкладене на атоми у блогах:
Корупція, інфляція, Донбас?
Кровоточать… та вже не конфесійні!
Наклад життя нечемно повістив:
– Відкладено поту́ги міграційні:
Європа – Україні – не актив.
А де ж гаранти миру і свободи:
Китай, французи, янки, загалом?
Із сіллю з’їли наші вуглеводи
Та й причаїлись в норах кагалом.
Кровоточать стигмати душ і тіла.
Відсутня святість, смерть – буденна річ.
Лишень терпінням маса збагатіла,
Надії світлі гахнув параліч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655695
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.03.2016
автор: Нея