[color="#002bff"][b]
Дай куточок мені, шпаче, дай,
Дай в шпаківні старій мені прихисток.
Під заставу я б душу віддав
За підсніжників голубих твоїх дихання.
І бурмоче, і свище весна.
По коліна тополі затоплені
Вже проснулися клени – це знак,
Мов метелики, ваблять листочками.
На полях такий розгардіяш,
І струмків така нісенітниця,
Геть з горища – весняний шантаж:
У гаї стрімголов - в красі ж піняться!
Серенаду вже, шпаче, почни!
Крізь литаври і бубни історії.
Бо ти ж перший співець наш весни
Із березової консерваторії.
Гей, свистуне, виставу відкрий!
Запрокинь ввись рожеву ти голову,
Сяйво струн всіх безжально рвучи
Аж у горлі гаю березо́вому.
І я здатен старатися так,
Та шепнув же метелик мандруючий:
«Хто горлати весною мастак,
Того голосу влітку не чуєте»
А весна, а весна ж то краса!
Вся душа повна цвіту бузкового.
Душе, що ж вже шпаківню здіймай
Над садами весняними - сповіддю.
На високій жердині селись,
Палай в небі весняним мить- за́хватом,
Павутинням за зірку вчепись
Разом з хором пташи́ним і за́палом.
Хай обличчя вбере світолад,
Голубим ти підсніжникам кланяйся,
Без свідомості – в радості шпак -
Разом з ним в полях ве́сну зама́нюйте.[/b][/color]
[i]Николай Заболоцкий[/i]
[b]Уступи мне, скворец, уголок[/b]
[b][color="#ff8c00"]Уступи мне, скворец, уголок,
Посели меня в старом скворешнике.
Отдаю тебе душу в залог
За твои голубые подснежники.
И свистит и бормочет весна.
По колено затоплены тополи.
Пробуждаются клены от сна,
Чтоб, как бабочки, листья захлопали.
И такой на полях кавардак,
И такая ручьев околесица,
Что попробуй, покинув чердак,
Сломя голову в рощу не броситься!
Начинай серенаду, скворец!
Сквозь литавры и бубны истории
Ты — наш первый весенний певец
Из березовой консерватории.
Открывай представленье, свистун!
Запрокинься головкою розовой,
Разрывая сияние струн
В самом горле у рощи березовой.
Я и сам бы стараться горазд,
Да шепнула мне бабочка-странница:
«Кто бывает весною горласт,
Тот без голоса к лету останется».
А весна хороша, хороша!
Охватило всю душу сиренями.
Поднимай же скворешню, душа,
Над твоими садами весенними.
Поселись на высоком шесте,
Полыхая по небу восторгами,
Прилепись паутинкой к звезде
Вместе с птичьими скороговорками.
Повернись к мирозданью лицом,
Голубые подснежники чествуя,
С потерявшим сознанье скворцом
По весенним полям путешествуя.
[/color][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655635
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2016
автор: zazemlena