Живемо ми усі як у дні Бабака,
Щодня робота й дім - це все рутина
І точить мізки, щось по типу хробака,
Що я не робот, ним не буду, Я - Людина!
У мріях ми живем, у них літаєм,
І кожен день чекаємо чудес,
А вечір їх безжально розтерзає,
Немовби кусень м'яса злючий пес.
Душа болить, всередині скипає,
Як жити дальше, Ви мені скажіть,
А відповідь: "Не знаю я, не знаю,
Все буде добре", - Годі не брешіть!!!
Чи Ви добра багато зустрічали?
Народжений приречений страждати,
Не цього ми від світу так чекали,
Прийдеться жити і миритись, працювати...
І не чекайте, що вітри не будуть дути,
І не стоятимуть дерева у тиші́,
Це лиш риторика, нам всього не збагнути,
Мабуть тому я і пишу ось ці вірші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654101
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.03.2016
автор: Наталія Вороневська