Вони тебе не прирекли,
Не поневолили свободу
І дух зламати не змогли,
Лиш наділили твою вроду
Світінням чистої душі,
Горінням серця молодого,
Що чи в бою, чи у вогні
Повстань великого народу,
Палає полум’ям мети
Здобути волю й справедливість,
І ти як сестри і брати,
Донині видно не втомився
Боротись з підлістю і злом,
Яке б воно і де не було…
Чи світ осліп уже кругом?
Чи якось раптом позабули,
Як нечесть поїдом все їсть,
Коли до нас приходить в гості?
Що в тій країні править біс,
У тій, котра давно неволить
Твоїх орлів й твоїх орлиць,
Моя нещасна Україно,
Вже вкотре їх не вберегли...
Спадає цвіт додолу й гине
І весни мерзнуть у брехні,
Й немає віри у майбутнє
І тільки ти одна з надій!
На те, що свято таки буде,
Що душі якось розцвітуть
Та засміється правди сонце,
Коли окови розіб’ють
І вже не в клітчате віконце,
Не з поза мурів «рускіх» тюрм,
Не через грати їх судилищ,
Ти стрінеш радісно весну,
Весну своєї України…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653922
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.03.2016
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ