Цікава топоніміка

У  Києві  чимало  вулиць,  назви  яких  відтворюють  місцевий  рельєф  -  адже  Київ  стоїть  на  горах  і  пагорбах.  Усі  знають  Андріївський  узвіз,  Крутий,  Володимирський,  Дніпровський,  Печерський,  Кудрявський,  Кловський  узвози...  -  не  всі  вони  збереглися  до  наших  днів.  Деякі  змінили  назви,  деякі  зникли.  Нема  вже  Діновського,  Хрещатинського,  Кмитового  узвозів.

Та  я  про  дещо  інше.  Буквальне  значення  слова  "узвіз"  -  крутий  підйом;  це  вулиця,  дорога,  що  мають  підйом  (Академічний  тлумачний  словник  української  мови,  1970-1980).  Хто  ходив  або  їздив  узвозами  Києва,  міг  би  усвідомити  це  значення  і  без  словника:  таки  підйом.  Крутим  узвозом,  наприклад,  взагалі  можна  лише  ходити  -  дороги  для  автівок  нема,  лише  сходинки  для  пішоходів.

В  той  же  час  назви  київських  узвозів  російською  мовою  мають  геть  протилежне  значення.  Усі  наші  узвози  російською  звуться  "спуск"  ("наклонная  поверхность;  место,  по  которому  спускаются  вниз"  -  грамота.ру).

Звісно,  все  залежить  від  напрямку  руху  -  вниз  це  спуск,  вгору  -  підйом.  І  перше,  і  друге  -  одна  й  та  сама  вулиця.

Однак  доволі  цікаво,  що  різномовні  назви  київських  узвозів  віддають  перевагу  певному  напрямку  руху:  українські  -  руху  вгору,  російські  -  руху  вниз.  Аналогічна  ситуація  спотерігається  і  у  Харкові:  Бурсацький  узвіз  -  Бурсацкий  спуск,  Соборний  узвіз  -  Соборный  спуск  тощо.  У  Херсоні  рідному  також:  Корабельний  узвіз  -  Корабельный  спуск.

Не  думаю,  що  українці  і  росіяни  рухалися  нашими  узвозами  виключно  у  одному  напрямку  або  ніколи  не  верталися  назад  тією  самою  дорогою.  Гадаю,  це  такі  відмінності  топонімічних  традицій,  що  походять  від  певних  історичних  обставин,  які  ще  треба  дослідити,  хоча  б  на  рівні  етимології.  От,  наприклад,  у  Москві  є  Васильевский  спуск  -  так  це  взагалі  площа  (майдан).

Дрібничка,  звісно.  Та  мене  чомусь  вона  тішить.  Можливо,  я  помиляюся,  але  мені  здається,  що  ствердження  української  ідентичності  часто-густо  відбувається  шляхом  заперечення.  Ну-от  як  назва  книги  Л.  Кучми  "Україна  не  Росія".  Логічне  запитання:  а  що  тоді?  І  от  у  цій  милій  топонімічній  дрібничці  мені  вбачається  саме  оце:  ствердний  спосіб  виокремлення  ідентичності,  втілений  у  мові,  закарбований  у  бруківку  наших  київських,  харківських,  херсонських  та  інших  узвозів.

...Тішуся.

2016

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653881
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2016
автор: Максим Тарасівський