сидиш на колінах, за третю ночі, очі виїло
холодом, порівну розподілені на старому паркеті
брускети із недопалками прекрасної епохи,
дрібно перетерті із сигаретним попелом.
сидиш на колінах, рахуєш стіни, їх ніколи тут не буває
більше, ніж чотири, мимоволі починаєш відчувати недовіру
до бетону і догматів, що в'їлися в шкіру
стигматами, шрамами, сотнями, квентильйонами і в цілому без міри
сидиш на колінах і приносиш офіру місяцю,
у повітря викидаючи недоладну тишу.
і навіщо тут вікна, якщо в них не поміститься
і крізь них не зникне твоє особисте Інше.
в твого Іншого немає ні часу, ні простору
і часто крізь постріли старого годинника чуєш
чимось холодним всередині його наближення,
з острахом падаєш перед колишньою величчю твого власного Іншого
сидиш на колінах, ніхто не постукає в двері,
режисер цього фільму і сценарист, імовірно, померли,
ти тепер наодинці зі стінами і своїм Іншим
ідеальні злочинці проти доктрини цього хворого суспільства
20 жовтня 2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653425
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.03.2016
автор: Софія Костицька