Ти ставив наголос - віршІ.
Я виправляла на вІрші.
Ти йшов на принцип, тебе брали до друку.
Я йшла за правописом - мене не брали.
Я дряпала тобі обличчя,
Втирала свіжу кров до свого тіла.
Ти терпів і всміхався лагідно-лагідно.
Але настав день, коли я викинула у вікно
Орфоепічний словник,
Спалила в печі правопис
І наостанок - позрізала нігті.
І ми гойдалися з тобою
До рецидиву морської хвороби.
І я кохала тебе
Всіма голосними й приголосними.
З наголосами й без...
Та саме тоді я збагнула, що
Поезія не народжується зі словників.
Вона - з отаких гойдалок
У пошуках балансу між горішнім і долішнім.
І у віршАх, і у вІршах,
Якщо в ній є твоя свіжа кров,
Яка просочується до мого тіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652603
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.03.2016
автор: Олександра Малаш