Стрілись друзі-олігархи в пору вечорову.
Випили по три чарчини, почали розмову.
Каже Влад Павлові:
- В мене слон є офігенний.
- Слон? Він бабок потребує. Це ж тягар важенний.
- Як сказать! Мій травку косить. Діток водить в школу.
На собі продукти носить. Прибира зі столу.
Ще й сніданок приготує – каву і канапки.
- Брешеш!
- Ні. Подасть, прийду додому, навіть мені тапки.
- А продай мені такого.
- Чудної пів тонни? Ну, хіба, даси за нього два чи три мільйони.
- Півтора.
- Ні, два і крапка. Кажу ж, слон – знахідка.
- Ну, гаразд. Бери ті бабки, я не з ринку тітка.
Тиждень збіг, до Влада скочив:
- Слон – не офігенний. Весь газон мені столочив.
Виє, мов скажений. Розвалив гараж, стодолу, дім перевертає.
Ну, не слон – а катастрофа.
- Дарма його лаєш!
- Це чого ж?
- Як будеш так ти про нього казати, то не зможеш його іншим ніколи продати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652367
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)